Правила життя Кафки

Спілкування з людьми спонукає до самоспостереження.

Я живу в сім'ї, серед чудових і сповнених любові людей, живу чужіший, ніж чужак.

Батько й мати, що сподіваються від дітей вдячності (є навіть такі, що її вимагають), нагадують лихварів, які охоче ризикують грішми, аби лиш одержати свої відсотки.

Вся справа в миті. Вона визначає життя.

Починаючи з певної точки, повернення вже неможливе. Цієї точки ще треба досягти.

Кайдани змученого людства зроблені з канцелярського паперу.

Ти можеш сторонитися страждань світу, це тобі дозволяється і відповідає твоїй природі, але, бути може, якраз це відсторонення і є єдине страждання, якого ти міг би уникнути.

Випадковість існує лише в нашій голові, в нашому обмеженому сприйнятті. Вона - відображення меж нашого пізнання. Боротьба проти випадковості - завжди боротьба проти нас самих, боротьба, в якій ми ніколи не можемо стати переможцями.

Хто пізнав всю повноту життя, той не знає страху смерті. Страх перед смертю лише результат нездійсненного життя. Це прояв зради їй.

Щастя виключає старість. Хто зберігає здатність бачити прекрасне, той не старіє.

Через рай пороку досягаєш пекла чесноти.

Для здорової людини життя, власне кажучи, лише неусвідомлена втеча, в якій він сам собі не зізнається, - втеча від думки, що рано чи пізно доведеться померти. Хвороба - завжди одночасно і нерозуміння, і проба сил. Тому хвороба, біль, страждання - найважливіше джерело релігійності.

Якщо я приречений, то приречений не тільки на смерть, але приречений і на спротив до самої смерті.

Мистецтво завжди справа всієї особистості. Тому воно в основі своїй трагічне.

Щоб театр міг впливати на життя, він повинен бути сильніше, інтенсивніше повсякденного життя. При стрільбі потрібно цілитися вище цілі.

Все, в тому числі і брехня, служить істині. Тіні не гасять сонця.

Вічна молодість неможлива; навіть якби не було іншої перешкоди, то лише самоспостереження робить її неможливою.

Все, що не належить до літератури, наганяє на мене нудьгу й викликає ненависть, бо дратує мене або стримує, хоч це, можливо, тільки здається.

У мене немає інтересу до літератури, література - це я сам, це моя плоть і кров , і бути іншим я не можу.

Коли я не пишу, я відчуваю тільки втому, печаль і тяжкість на душі; коли пишу, мене терзає занепокоєння і страх.

Людина, яка не веде власний щоденник, неправильно сприймає чужий щоденник.

Думаю, що ми повинні читати тільки ті книги, які нас ранять і б'ють. Якщо книга, яку ми читаємо, не пробуджує нас ударом по голові, навіщо її читати?

Одна з найдієвіших спокус зла - заклик до боротьби.

Найменше брешуть тоді, коли менше всього брешуть, а не тоді, коли для цього менше всього приводів.

Віра - це сокира гільйотини, така ж важка, така ж легка.

Є два основних людських гріхи, від яких всі інші є похідними: нетерпіння і лінь.

Посередництво Змія було необхідним: Зло може спокусити людину, але не може стати людиною.

Ми грішні не тільки тому, що ми з'їли плід з Древа Пізнання, але й тому, що ми ще не їли плід Древа Життя. Стан, в якому ми знаходимося, є гріховним, незалежно від вини.

Месія прийде лише тоді, коли він більше не потрібний; він прийде тільки на наступний день після його прибуття; він прийде, не в останній день, але в самий останній.

У боротьбі між собою і світом, світ завжди програє.

Той факт, що немає нічого, крім духовного світу, позбавляє нас надії і дає нам впевненість.

Перша ознака початку пізнання - бажання померти. Це життя здається нестерпним, інша - недосяжною. Вже не соромишся, що хочеш померти; просиш, щоб тебе перевели зі старої камери, яку ти ненавидиш, в нову, яку ти тільки ще почнеш ненавидіти. Позначається тут і залишок надії на те, що під час шляху випадково пройде по коридору головний, подивиться на в'язня і скаже: «Цього не замикайте більше. Я беру його до себе».

Перевірте себе людством. Це те, що робить скептика скептиком, віруючого віруючим.

Що ясно в душі, настільки ж незаперечно і ясно на папері.